Помітила, що третій день на природі для компанії, як правило, переломний. Усі трохи…
…тверезіють і оцінюють поведінку оточуючих більш критично 🙂
Кожен, зважуючи подумки свій внесок на благо компанії (збирання дров, приготування їжі тощо), порівнює його із «внесками» інших. І, зазвичай, не на їхню користь.
Дійшовши висновку, що «він один за всіх все робить», хтось без попередження припиняє робити будь-що. Хтось озвучує свій погляд і погоджується на рівноправну зміну діяльності – як носив дрова, то тепер розпалюватиме багаття, як готував – збиратиме дрова. При чому вимагаючи, щоб інші члени компанії робили рівнозначні «внески» задля спільного комфорту.
І подальший розвиток сюжету вже залежить від бажання кожного зробити відпочинок приємним. Чи навпаки))
Але того разу ми приїхали у Хрещатик, напевно, ідеальним складом 🙂
Чи то те місце було таким чарівним, чи погода, чи ми, – невідомо.
Але протягом кількох днів відпочинку кожен з нас не просто робив свій «внесок», а й отримував задоволення від того, що робив, допомагав іншим.
Неначе злагоджений відпочинковий організм, ми дійшли до “дня-коли-треба-їхати-додому”.
Ми попоїли, і можна було б уже й збиратися, але зірки вирішили по-іншому.
Наш водій вирішив трохи відпочити перед дорогою. А мій брат тонко натякнув, шо має з собою дві півлітрові баночки консервів від вдячних клієнтів.
Одна – з тушонкою, друга – з квасолею. І м’ясо, і овочі для консервації вони вирощують самі. І консерви роблять як для себе.
Каже, назад везти тушонку ніяк не хоче. Я йому – та чого ж, ще стане в нагоді, не пропаде.
Слово за слово, і стало зрозуміло, що тре’ таки спробувати – нема чого відкладати на потім те, що можна з’їсти зараз )))
Відкрили ми баночку, взяли по трошки, і… це була просто божественна тушонка! Я смачнішої й м’ясистішої в житті не куштувала!
І тут звідкілясь приходить до мене одна думка 😉
Питаю брата, а шо ж там в нього за квасоля?
Та, каже, вона, мабуть, дуже солона – щоб довго зберігалася, до інших страв там додавати. Самостійно її, мовляв, їсти не того.
Тягни її, сюди, говорю.
Притягнув.
Взяла баночку. Дивлюся я на квасолю, а вона на мене. Такий собі німий діалог у нас, значить.
На, тицяю братові, відкривай: дегустація так дегустація.
Він трохи поопирався, але відкрив.
Я, з таким обличчям ризикового сомельє, пальцями виймаю одну-однісіньку квасолинку. Кладу до рота…
І розумію – сьогодні мій щасливий день!
Прошу когось потримати баночку, щоб я її разом не проковтнула, бо ж смачнюче! Ніжна, і, як потім виявилося, ще й зі шматочком чи то гуски, чи то качки.
Зжерти її можна було б і так – під хлібинку із тушонкою. Та якось шкода.
Наказала усім банку не чіпать, пішла прогулятися.
Повернулася. Кажу: зараз забецаю те, що в голову прийшло, але допомога потрібна – із вогнищем і помить-порізать. Нема питань – всі «за».
І начаклували ми у казанку таку смакоту, що ледь не вилизували той казанок.
На жаль, такої чарівної консерви я зараз не маю. Але ось спробувала відтворити той рецепт максимально точно з того, що є.
На плиті, воно, звичайно, не те, що на вогнищі. Але зусилля варті результату.
Щодо нюансів. Квасолю можна взяти консервовану з магазину. Але воно не те на смак. Якщо ж маєте таку, що я описала – із радістю її у вас прийму в дар:)
Попередньо замочуємо квасолю на 3 години. Потім відварюємо квасолю до готовності, але щоб не розвалювалася. Воду зливаємо, єслі шо;)
Курячі гомілки миємо, обсушуємо, солимо.
Обсмажуємо на середньому вогні в олії під кришкою по 5 – 7 хвилин з кожного боку.
Доливаємо у сковорідку склянку теплої кип’яченої води, пару лаврових листочків, по кілька горошин чорного та духмяного перцю.
Тушкуємо, накривши кришкою, на середньому вогні протягом 40 хвилин. Раз на 10 – 15 хвилин перевертаємо гомілки на інший бік. За необхідності доливаємо воду, так щоб вона закривала гомілки на 1/3.
Часник дрібно нарізаємо.
Цибулю нарізаємо півкільцями.
Моркву нарізаємо тонкими брусочками.
Обсмажуємо в олії на середньому вогні часник і цибулю, поки цибуля стане прозорою. Часто помішуємо.
Часто помішуючи смажимо на середньому вогні, поки морква й цибуля стануть золотистими.
Знімаємо з вогню.
Перевіряємо гомілки виделкою: якщо м’ясо легко відділяється від кістки, обдираємо його або прямо на сковорідці, зменшивши вогонь, виделкою, або ж на тарілці і повертаємо м’ясо на пательню на маленький вогонь.
Додаємо до курятини відварену квасолю. Доливаємо водою, щоб вона покривала квасолю. Солимо за смаком, додаємо по дрібці спецій. Перемішуємо.
Тушкуємо на малому вогні, але щоб воно постійно кипіло і не підгоряло, 30 хвилин. Періодично перемішуємо. За необхідності доливаємо воду.
Тепер до курятини і квасолі додаємо обсмажені моркву і цибулю з часником. Усе гарненько перемішуємо. Як треба – досолюємо.
